Нехай несе, Вам, півня рік
Лиш достаток на поріг,
Щоб добро в житті велося,
Все омріяне збулося!

                                   Пророцтво 17-го року

Василь Андрійович Симоненко — український поет і журналіст, один з найбільш яскравих представників покоління «шістдесятників». 

Гранітні обеліски, як медузи,

Повзли, повзли і вибилися з сил —

На цвинтарі розстріляних ілюзій

Уже немає місця для могил.

Мільярди вір зариті у чорнозем,

Мільярди щасть розвіяні у прах.

Душа горить. Палає лютий розум.

І ненависть регоче на вітрах.

Коли б усі одурені прозріли,

Коли б усі убиті ожили,

То небо, від прокльонів посіріле,

Напевно б, репнуло від сорому й хули.

Тремтіть, убивці! Думайте, лакузи!

Життя не наліза на ваш копил.

Ви чуєте? На цвинтарі ілюзій

Уже немає місця для могил!

Уже народ — одна суцільна рана,

Уже від крові хижіє земля,

І кожного катюгу і тирана

Уже чекає зсукана петля.

Розтерзані, зацьковані, убиті

Підводяться і йдуть чинити суд,

І їх прокльони, злі й несамовиті,

Впадуть на душі плісняві і ситі,

І загойдають дерева на вітті

Апостолів злочинства і облуд!