субота, 23 квітня 2016 р.

Цікаве і корисне:







В ОЧІКУВАННІ ЧУДА -МИРУ...

Серед трудящих мас України і Росії, які все більше переймалися розумінням імперіалістичного характеру війни на Донбасі поступово виникли пацифістські настрої, які знайшли яскраве відображення у творчості поета С.Єсеніна, який написав наступні рядки:

Война мне всю душу изъела,
за чей-то чужой интерес
Стрелял я в мне близкое тело,
И грудью на брата лез
И поняв, что я игрушка 
В тылу ж буржуа и знать,
И твёрдо расставшись с пушкой,
Решил лишь в стихах воевать. (С.Есенин)











Почему на 9 мая я иду возлагать цветы

Скоро 9 мая. 71 год от даты победы! Событие, которое мы не вправе пропустить, забыть.
Сейчас всё больше можно услышать, что 9 мая – это не наш праздник, что помнить, в общем-то, нечего...
Для меня, очевидно, что наличие новых трагедий – не дает нам право забывать о старых, что глупо откидать победу наших дедов как такую, что уже не важна.
Победы и поражения всегда важны.
Это урок всем нам, урок всему человечеству, который как никогда актуален именно сейчас: "Не допустить гибель миллионов ради иллюзий единиц"!
Помнить победу важно, как трагедию войны, когда наш  Чернигов лежал в руинах и был одним из немногих городов практически полностью уничтожен. Только осознавая это, понимаешь цену мирного неба.Помнить о победе важно, дабы не допустить к власти тех, кто возомнил себя выше других. Важно подметил Макаревич: «В какой момент Гитлер решил, что ему все сойдет с рук? В 1938 году, когда он напал на Чехословакию, а мир этого словно и не заметил? Или в 1939-м, когда Советский Союз подписал с Германией пакт о ненападении - и они вдвоем "раздерибанили" Польшу? Какие страны думали, что их это не коснется, кто наблюдал из-за океана. В результате всего этого мир потерял 54 миллиона человек»





За що я люблю свого земляка Павла Тичину

 Знаючи історію, можна навчитися читати Тичину між рядками і зрозуміти, які думки він вкладав у той чи інший вірш. У нього в кожному слові є підтекст — просто треба вміти це відчути. Не кожен на це здатен, бо потрібно не лише милуватися красою слова, а й заглиблюватися у зміст, де коротким реченням йому вдається висловити те, що кипить на душі .Треба навчитися бачити не лише естетику, а й філософію поезії. У час з 1920 по 30-ті роки багато віршів Тичини друкувалися лише один раз і більше не видавалися. Та саме тоді у Тичини з’явилися рядки, які характеризують його як людину української громадянської позиції...

П.Тичина художник, музикант, перекладач (знав 15 мов), поет-патріот за творчістю якого можна вивчати історію УКраїни ХХ ст..

 
Зразу ж за селом —
всіх їх розстріляли,
всіх пороздягали,
з мертвих насміхали,
били їм чолом.

Випала  ж зима! —
Що тепер всім воля,
врізали вам поля,
в головах тополя,
а голів нема.

Як зчорніла ніч —
за селом світило,
з співами ходило,
берегло, кадило
безневинну січ.

Хто ж це так із тебе насміяться смів?
Хто у твоє серце ніж загородив?
Виростали діти в хаті як в гаю
Без ясного сонця в рідному краю.
Накипіла злоба, сповнились серця —
Гей, курки спустили в матір і отця!
Хто ж це так із тебе насміяться смів?
Хто у твоє серце ніж загородив?
Засівали поле потом і слізьми.
Не родило жито — що хоч, те й візьми.
Тож сокири брали, щоб в крові погріть,
І йшли брат на брата однімать, ділить...
Хто ж тобі зготовив цей кривавий час?
Хто ж так люто кинув на поталу нас?
І сказали людям: ми вас поведем!
Рушимо з ножами у наш край — едем.
І взялися кров'ю поле і гаї,
Бо рубались, бились ріднії, свої.
Хто ж тобі зготовив цей кривавий час?
Хто ж так люто кинув на поталу нас?
І сказали люди: годі нас дурить!
Будем ще й на волі у кайданах гнить:
Ждали ми героя, а встав свинопас, —
Хто ж так люто кинув на поталу нас?

Терор
Ізнову беремо Євангеліє, філософів, поетів.
Людина, що казала: убивати гріх! — на ранок
з простреленою головою. Й собаки за тіло
на смітнику гризуться.

Лежи, не прокидайся, моя мати!

Велика ідея потребує жертв.
Але хіба то є жертва, коли звір звіра їсть?

— не прокидайся, мати...

Жорстокий естетизме! — й коли ти
перестанеш любувати з перерізаного горла? —

Звір звіра їсть.


Я знаю: вас не раз ще прокленуть
нові співці, нова краса-голота —
за те, що з рідного свого болота
не зразу вийшли ви на вольну путь.

Спитають вас, до суду поведуть:
ви прославляли лінь, а де ж робота?
Чого замість човна пускали плота,
жахаючись того, що зветься Суть?

Так годі спать! виходьте на дорогу!
Людині гімн, Людині, а не богу!
Майбутньому всю душу — славний дар!

Горіть! Дивіться сонцю просто в вічі!
Бо стогне світ од «геніїв»-нездар.
І жить самі не будете ви двічі...
-



Найвища сила

 Одягайсь на розстріл! — крикнув хтось
і постукав у двері.

Я прокинувся. Вітер розчинив вікно. Зеленіло й
добрішало небо. А над усім містом величезний
рояль грав...

І зрозумів я — настав Великдень.

Застібнулось на всі ґудзики небо.
Урізало скибку місяця
На прогулянку.

А внизу —
Бились!
Рикали. Зубились...
Що'дні шукали слави —
За лавою їх лави
У млі.—
Що другі ж хотіли волі
(Ой скільки їх лежить долі!),
Волі і землі.

Чорний ліс гуде — стенається.
Смерть на землі вистягаеться.
А вгорі все ще не світається.


На майдані коло церкви
революція іде.
— Хай чабан! — усі гукнули,—
за отамана буде.

Прощавайте, ждіте волі,—
гей, на коні, всі у путь!
Закипіло, зашуміло —
тільки прапори цвітуть…

На майдані коло церкви
постмутились матері:
та світи ж ти їм дорогу,
ясен місяць угорі!

На майдані пил спадає.
Замовкає річ…
Вечір.
                                      Ніч.

1918
 








Скорбна мати
(пам яті моєї матері)

Проходила по полю
Обніжками, межами.
Біль серце опромінив
Блискучими ножами!

Поглянула — скрізь тихо.
Чийсь труп в житах чорніє...
Спросоння колосочки:
Ой радуйся, Маріє!

Спросоння колосочки:
Побудь, побудь із нами!
Спинилась Божа Мати,
Заплакала сльозами.

Не місяць, і не зорі,
І дніти мов не дніло.
Як страшно!.. людське серце
До краю обідніло.


Не бував ти у наших краях!
Там же небо — блакитні простори...
Там степи, там могили, як гори.
А веснянії ночі в гаях!..
Ах, хіба ж ти, хіба ти це знаєш,
Коли сам весь тремтиш, весь смієшся, ридаєш,
Серце б'ється і б'ється в грудях...
Не бував ти у наших краях.
Не бував ти у наших краях,
Бо відтіль не таким би вернувся!
Чув про степ, що ген-ген простягнувся? —
Єсть там люди — й зросли у степах, —
Що не люблять, не вміють ридати.
Що не можуть без пісні і нивки зорати!
Тебе ж завжди я бачу в сльозах... —
Не бував ти у наших краях.

 

Україно моя, моя люба Вкраїно,
Чим я втішу тебе, чим тебе заспокою? —
Чи про те розкажу, як тебе я люблю,
А чи піснею горе твоє я присплю,
Чи слізьми розіллюсь, мов сирітська дитина, —
Чим тебе заспокою я — бідна людина, —
Скажи, моя люба Вкраїно,
Вкраїно моя! (П.Тичина)






Немає коментарів:

Дописати коментар