Цікаве і корисне:

В ОЧІКУВАННІ ЧУДА -МИРУ...

Серед трудящих мас України і Росії, які все більше переймалися розумінням імперіалістичного характеру війни на Донбасі поступово виникли пацифістські настрої, які знайшли яскраве відображення у творчості поета С.Єсеніна, який написав наступні рядки:

Война мне всю душу изъела,

за чей-то чужой интерес
Стрелял я в мне близкое тело,
И грудью на брата лез
И поняв, что я игрушка 
В тылу ж буржуа и знать,
И твёрдо расставшись с пушкой,
Решил лишь в стихах воевать. (С.Есенин)

Почему на 9 мая я иду возлагать цветы

Скоро 9 мая. 71 год от даты победы! Событие, которое мы не вправе пропустить, забыть.
Сейчас всё больше можно услышать, что 9 мая – это не наш праздник, что помнить, в общем-то, нечего...
Для меня, очевидно, что наличие новых трагедий – не дает нам право забывать о старых, что глупо откидать победу наших дедов как такую, что уже не важна.
Победы и поражения всегда важны.
Это урок всем нам, урок всему человечеству, который как никогда актуален именно сейчас: "Не допустить гибель миллионов ради иллюзий единиц"!
Помнить победу важно, как трагедию войны, когда наш  Чернигов лежал в руинах и был одним из немногих городов практически полностью уничтожен. Только осознавая это, понимаешь цену мирного неба.Помнить о победе важно, дабы не допустить к власти тех, кто возомнил себя выше других. Важно подметил Макаревич: «В какой момент Гитлер решил, что ему все сойдет с рук? В 1938 году, когда он напал на Чехословакию, а мир этого словно и не заметил? Или в 1939-м, когда Советский Союз подписал с Германией пакт о ненападении - и они вдвоем "раздерибанили" Польшу? Какие страны думали, что их это не коснется, кто наблюдал из-за океана. В результате всего этого мир потерял 54 миллиона человек»

За що я люблю свого земляка Павла Тичину

 Знаючи історію, можна навчитися читати Тичину між рядками і зрозуміти, які думки він вкладав у той чи інший вірш. У нього в кожному слові є підтекст — просто треба вміти це відчути. Не кожен на це здатен, бо потрібно не лише милуватися красою слова, а й заглиблюватися у зміст, де коротким реченням йому вдається висловити те, що кипить на душі .Треба навчитися бачити не лише естетику, а й філософію поезії. У час з 1920 по 30-ті роки багато віршів Тичини друкувалися лише один раз і більше не видавалися. Та саме тоді у Тичини з’явилися рядки, які характеризують його як людину української громадянської позиції...

П.Тичина художник, музикант, перекладач (знав 15 мов), поет-патріот за творчістю якого можна вивчати історію УКраїни ХХ ст..

 

Зразу ж за селом —

всіх їх розстріляли,

всіх пороздягали,

з мертвих насміхали,

били їм чолом.

Випала  ж зима! —

Що тепер всім воля,

врізали вам поля,

в головах тополя,

а голів нема.

Як зчорніла ніч —

за селом світило,

з співами ходило,
берегло, кадило
безневинну січ.

Хто ж це так із тебе насміяться смів?

Хто у твоє серце ніж загородив?

Виростали діти в хаті як в гаю

Без ясного сонця в рідному краю.

Накипіла злоба, сповнились серця —

Гей, курки спустили в матір і отця!

Хто ж це так із тебе насміяться смів?

Хто у твоє серце ніж загородив?

Засівали поле потом і слізьми.

Не родило жито — що хоч, те й візьми.

Тож сокири брали, щоб в крові погріть,

І йшли брат на брата однімать, ділить...

Хто ж тобі зготовив цей кривавий час?

Хто ж так люто кинув на поталу нас?

І сказали людям: ми вас поведем!

Рушимо з ножами у наш край — едем.

І взялися кров'ю поле і гаї,

Бо рубались, бились ріднії, свої.

Хто ж тобі зготовив цей кривавий час?

Хто ж так люто кинув на поталу нас?

І сказали люди: годі нас дурить!

Будем ще й на волі у кайданах гнить:

Ждали ми героя, а встав свинопас, —

Хто ж так люто кинув на поталу нас?

Терор

Ізнову беремо Євангеліє, філософів, поетів.

Людина, що казала: убивати гріх! — на ранок

з простреленою головою. Й собаки за тіло

на смітнику гризуться.

Лежи, не прокидайся, моя мати!

Велика ідея потребує жертв.

Але хіба то є жертва, коли звір звіра їсть?

— не прокидайся, мати...

Жорстокий естетизме! — й коли ти

перестанеш любувати з перерізаного горла? —

Звір звіра їсть.

Я знаю: вас не раз ще прокленуть

нові співці, нова краса-голота —

за те, що з рідного свого болота

не зразу вийшли ви на вольну путь.

Спитають вас, до суду поведуть:

ви прославляли лінь, а де ж робота?

Чого замість човна пускали плота,

жахаючись того, що зветься Суть?

Так годі спать! виходьте на дорогу!

Людині гімн, Людині, а не богу!

Майбутньому всю душу — славний дар!

Горіть! Дивіться сонцю просто в вічі!

Бо стогне світ од «геніїв»-нездар.

І жить самі не будете ви двічі...

-

Найвища сила

— Одягайсь на розстріл! — крикнув хтось

і постукав у двері.

Я прокинувся. Вітер розчинив вікно. Зеленіло й

добрішало небо. А над усім містом величезний

рояль грав...

І зрозумів я — настав Великдень.

Застібнулось на всі ґудзики небо.

Урізало скибку місяця

На прогулянку.

А внизу —

Бились!

Рикали. Зубились...

Що'дні шукали слави —

За лавою їх лави

У млі.—

Що другі ж хотіли волі

(Ой скільки їх лежить долі!),

Волі і землі.

Чорний ліс гуде — стенається.

Смерть на землі вистягаеться.

А вгорі все ще не світається.

На майдані коло церкви

революція іде.

— Хай чабан! — усі гукнули,—

за отамана буде.

Прощавайте, ждіте волі,—

гей, на коні, всі у путь!

Закипіло, зашуміло —

тільки прапори цвітуть…

На майдані коло церкви

постмутились матері:

та світи ж ти їм дорогу,

ясен місяць угорі!

На майдані пил спадає.

Замовкає річ…

Вечір.

                                      Ніч.

1918

 

Скорбна мати

(пам яті моєї матері)

Проходила по полю

Обніжками, межами.

Біль серце опромінив

Блискучими ножами!

Поглянула — скрізь тихо.

Чийсь труп в житах чорніє...

Спросоння колосочки:

Ой радуйся, Маріє!

Спросоння колосочки:

Побудь, побудь із нами!

Спинилась Божа Мати,

Заплакала сльозами.

Не місяць, і не зорі,

І дніти мов не дніло.

Як страшно!.. людське серце

До краю обідніло.

Не бував ти у наших краях!

Там же небо — блакитні простори...

Там степи, там могили, як гори.

А веснянії ночі в гаях!..

Ах, хіба ж ти, хіба ти це знаєш,

Коли сам весь тремтиш, весь смієшся, ридаєш,

Серце б'ється і б'ється в грудях...

Не бував ти у наших краях.

Не бував ти у наших краях,

Бо відтіль не таким би вернувся!

Чув про степ, що ген-ген простягнувся? —

Єсть там люди — й зросли у степах, —

Що не люблять, не вміють ридати.

Що не можуть без пісні і нивки зорати!

Тебе ж завжди я бачу в сльозах... —

Не бував ти у наших краях.

 

Україно моя, моя люба Вкраїно,

Чим я втішу тебе, чим тебе заспокою? —

Чи про те розкажу, як тебе я люблю,

А чи піснею горе твоє я присплю,

Чи слізьми розіллюсь, мов сирітська дитина, —

Чим тебе заспокою я — бідна людина, —

Скажи, моя люба Вкраїно,

Вкраїно моя! (П.Тичина)